Походив із селянської середньозаможної свідомої української родини. 

У 1932 році вступив у члени ОУН, взявши собі псевдонім «Данило Очерет»

У 1939 році він залишався провідником ОУН у Зборові. На одній із зустрічей з директором «Українбанку» Маланчуком довідався, що відбулося засідання райпарткому, де євреї, члени КП(б)У поставили питання про його арешт. Щоб уникнути ув'язнення, Польовому-«Очерету» рекомендувалось піти у підпілля.

У 1941 році у безвихідному становищі Омелян Польовий отримав вказівку емігрувати за організаційним зв'язком за кордон у Краків. Там проводом ОУН він був направлений до українського легіону («Соловей»), в якому був до його розпуску (осінь 1942 p.).

У куріні "Нахтігаль" з 1941 року. Після реформування «Нахтігалю» в 1943 році залишився на Зборівщині в розпорядженні командира УПА-Захід «Шелеста» — Василя Сидора.

1943 року провід ОУН направив Омеляна Польового у ранзі хорунжого спочатку в Карпати, а потім у Тернопільську область для організації Української Національної Самооборони. Згодом він був призначений командиром Третьої Тернопільської Військової Округи «Лисоня». 1944 року за розпорядженням Романа Шухевича, Головнокомандуючого УПА, очолив курінь УПА, з яким рейдував поміж численними військами НКВС. Рядянський уряд кинув великі сили військ НКВС та внутрішніх військ і регулярної армії для його знищення. Доводилося проводити майже безперервні бої та безсонні ночі.

У вересні 1944 року курінь провів низку боїв з військами НКВС, це: Яцківці, Сировари, Сков'ятин, Тростянець, Діброва, Мечищів, i Цюцюцьків. У серпні 1944 року під с. Альбанівка поранений в голову, шию і руку з гранатомета. Командування куренем перейняв начальник штабу «Бондаренко» — Володимир Якубовський. Лікувався на Бережанщині та Рогатинщині з осені 1944 р. до весни 1945 року.

Навесні 1946 року Омеляна Польового заарештували київські органи МДБ. В 1947 році у Львові військовий трибунал засудив його до смертної кари. Після трьох місяців, на основі указу про скасування в СРСР смертної кари розстріл замінено на 25 років тюремних таборів

. У 1966 році йому було запропоновано звернутися в пресу з покаянням. Коли Омелян Польовий від тої «ласки» відмовився, зодягнули його в гарну, нову одежу і повезли в Київ, Тернопіль, де рекомендували просити покаяння усно, за це обіцяли подарувати решту 5 років, що їх він мав ще сидіти в тюрмі, та влаштувати дочку в медінститут. Відбув термін покарання в таборах Колими з липня 1947 року по 1958 рік, після цього тимчасово відбував покарання в Братську, а потім у Мордовії. Звільнили у 1971 році. Відсидів повністю термін — 25 років.

У червні 1971 року звільнений, приїхав у Тернопіль. В обласному центрі чотири роки не прописували, рекомендували протягом 24 годин залишити місто. Омелян Польовий поселився на хуторі Озерна. Для КДБ було незручно за ним стежити, тому його привезли до Тернополя. Щотижня викликали на співбесіду з метою добитися покаяння. Згодом Омелян Польовий (до 1995 року) проживав у брата в с. Ярчівцях. Потім мешкав у Тернополі і працював в одній із лікарень міста санітаром, кочегаром котельні та на інших роботах, щоби мати стаж для отримання пенсії. Помер у 1999 році. 

Похований на Микулинецькому цвинтарі, Тернопіль.