Олександр Іванович Марінеско народився 2 (15) січня 1913 р. в Одесі. Після закінчення 6 класів трудової школи в 1926 р. поступив учнем матроса в Чорноморське пароплавство. На початку 1927 р. був направлений на навчання в школу юнг, після закінчення якої плавав на суднах пароплавства матросом 1-го класу. З квітня 1930 р. - студент Одеського морського технікуму, а з травня 1933-го служив четвертим, третім і другим помічником капітана на пароплаві «Червоний флот».

У листопаді 1933 р. А. Маринеско мобілізований і направлений на спеціальні курси командного складу робітничо-селянського Червоного Флоту. По завершенні навчання в листопаді 1934 р. його призначають командиром бойової частини на підводному човні Щ-306 («Пікша») Балтійського флоту. У листопаді 1938 р., в період його навчання на курсах удосконалення офіцерів підводного плавання, він стає старшим лейтенантом. Після закінчення курсів (при навчальному загоні підводного плавання ім.С.М.Кірова) А. Маринеско призначається помічником командира підводного човна Л-1, а через півроку - командиром малої підводного човна типу «Малятко» - ПЛ М-96.

В ході свого другого бойового виходу в море в серпні 1942 ПЧ М-96 при огляді горизонту в перископ виявив транспорт і дві шхуни в охороні 3 сторожових катерів. Підводний човен ліг на бойовий курс і з дистанції 12 кабельтових (2,2 км) здійснив постріл з правого апарату. Через хвилину на човні почули вибух торпеди, а в перископ виявили непорушний великий транспорт, який мав диферент на ніс. Транспорт тонув, а його гребні гвинти безпорадно оберталися над поверхнею моря. Через 5 хвилин кораблі охорони противника почали скидати на підводний човен глибинні бомби. Не отримавши ушкоджень, ПЧ М-96 благополучно вийшла з району проведеної атаки.

За цей похід і потоплення транспорту противника «Хелене» Олександр Іванович Маринеско був удостоєний ордена Леніна. У тому ж 1942 р. з 8 по 11 листопада ПЛ М-96 зробила ще один похід, тепер в Нарвску затоку, під час якого на узбережжі, зайняте противником, була висаджена, а після виконання бойового завдання прийнята розвідувальна група. 

В кінці року А. Маринеско був знову прийнятий кандидатом у члени ВКП (б) і йому присвоєно військове звання капітан 3 рангу. У квітні 1943 р. А. Маринеско призначений командиром середнього дизельного підводного човна серії «С» - ПЛ С-13. 

Свій четвертий (на посаді командира «ески» - перший) похід Маринеско здійснив з 1 жовтня по 11 листопада 1944 р. У ході походу виявив навантажений транспорт без охорони. Прийняв рішення атакувати торпедами. Випустив чотири торпеди й промазав, командир вирішив наздогнати противника і атакувати артилерією. Зблизившись з транспортом, відкрив вогонь спочатку з 100-мм, а потім з 45-мм гармати. В результаті влучень транспорт загорівся і почав тонути. За цей похід і потоплення транспорту противника «Зігфрід» А. Маринеско був удостоєний ордена Червоного Прапора.

У січні 1945 р. командувач Балтійським флотом вирішив віддати А. Маринеско суду військового трибуналу за самовільне залишення корабля в бойовій обстановці, але виконання цього рішення затримав і дав йому можливість спокутувати провину в бойовому поході. 

З 9 січня по 15 лютого А. Маринеско здійснив свій п'ятий бойовий похід, протягом якого були потоплені два великих транспорту противника «Вільгельм Густлофф» і «Генерал фон Штойбен».

За наявними відомостями, на борту переобладнаного у військовий транспорт лайнера «Вільгельм Густлофф» (25484 брт) знаходилися приблизно 1300 військовослужбовців ВМС, в більшості - персонал другого відділення другої навчальної дивізії підводних сил. Як свідчить німецький журнал «Марині», серед них були повністю сформовані екіпажі підводних човнів на чолі з командирами: 
173 представника торгового флоту, які складають власне екіпаж судна; 
162 поранених піхотинця; 
4500 недостатньо точно встановлених осіб; 
4900 чоловік, які західними джерелами віднесені до біженців. З документів того часу відомо, що цивільні особи лише тоді допускалися на корабель, коли вони могли пред'явити спеціальний дозвіл на евакуацію, що видається місцевими організаціями націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП).

Лайнер «Вільгельм Густлофф» (із затемненими ходовими вогнями) підводним човном С-13 був виявлений 30 січня в 21 ч. 15 хв. На човні була оголошена бойова тривога. Після того як наступний попереду німецький дозорний корабель зник, човен ліг на бойовий курс. О 23 год 08 хв. ПЧ С-13 здійснив торпедний залп з носових апаратів. Всі три торпеди потрапили в лівий борт лайнера і вибухнули. Лайнер нахилився і почав тонути. Через 40 хвилин в район затоплення транспорту прийшли сім кораблів: міноносець, 4 сторожових кораблі і два тральщика. З них два сторожових кораблі і один тральщик почали переслідування С-13. Уміло маневруючи, човен зумів благополучно відірватися від переслідувачів.

Успіх підводного човна в цьому поході був не останнім. 9 лютого 1945 в 22 ч.15 хв. акустик підводного човна С-13 доповів, що чує шум гвинтів Двогвинтовий корабля. Зблизившись, в 2 години 10 хвилин, візуально встановили, що у складі каравану знаходиться імовірно легкий крейсер (реально-військовий транспорт «Генерал фон Штойбен» водотоннажністю 14660 брт) в охороні катера і міноносця. В 2 ч. 50 хв. по великому кораблю був проведений двухторпедний кормової залп. Обидві торпеди потрапили в ціль. Після вибуху торпед на кораблі було ще три сильні вибухи, з'явилося заграва вогню. Через півхвилини вона зникла. Підоспілі до місця торпедування транспорту сторожові кораблі змогли врятувати лише близько 300 осіб з трьох тисяч, які перебували на борту.

Командиру С-13 не тільки пробачили колишні гріхи, але і представили його до звання Героя Радянського Союзу. Однак вищестояще командування Золоту Зірку замінило орденом Червоного Прапора.

14 вересня 1945р вийшов наказ народного комісара Військово-Морського Флоту № 01979: 

«За халатне ставлення до службових обов'язків, систематичне пияцтво і побутову розбещеність командира Червонопрапорної підводного човна С-13 Червонопрапорної бригади підводних човнів Червонопрапорного Балтійського флоту капітана 3 рангу Маринеско Олександра Івановича відсторонити від займаної посади, знизити у військовому званні до старшого лейтенанта і зарахувати в розпорядження Військового ради цього ж флоту.

Адмірал Флоту Кузнєцов ».

А 20листопада Марінеско був звільнений в запас.

У 1960 р. за численними клопотаннями було видано наказ міністра оборони СРСР № 600, за яким було скасовано пониження Марінеско в званні.

25 листопада 1963 Олександр Іванович Маринеско помер. Він похований в Ленінграді на Богословському кладовищі. Рішенням Ленгорисполкома № 124 від 27.2.89 р. його могила була взята під охорону держави.

Указом Президента СРСР М. С. Горбачова капітану 3 рангу Олександру Івановичу Маринеско 5 травня 1990 було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

Ім"я Марінеско присвоєно його альма-матері - Одеському морехідному училищу.