Волинський отаман Дмитро Тимофійович Соколовський (23. 10. 1894 р. с. Горбулів Радомишльського повіту, нині Черняхівського району Житомирської області – 8. 08. 1919 р. с. Горбулів) – військовий діяч, вчитель, отаман повстанської армії (Волинь, 1919), військове звання – прапорщик російської армії. Член Радомишльської групи українських соціалістів-революціонерів. В повстанському русі брали участь його брати – Олексій (отаман), Василь (отаман), Степан (священик), сестра Олександра (отаманша Маруся).та батько Тимофій (дяк).
У 1919 р. Дмитро Соколовський командував повстанською бригадою, у складі якої перебувало близько 8000 повстанців. Отаман справді був енергійний і талановитий організатор. Чи не в кожному селі повіту сформував він козацькі сотні. Але всіх не мобілізовував – давав можливість селянам поратися на власному господарстві. Функціонував лише організаційний апарат, який у разі потреби міг за короткий час зібрати велику силу озброєного козацтва. Від березня 1919 р. Дмитро Соколовський уперто бився проти більшовиків, розбивав червоні полки, «рвав зв'язки між ворожими військами», руйнував залізничні колії. У боях повстанці здобули зброю, в тому числі гармати й кулемети. Ведучи бойові дії, Дмитро продовжував опікуватися горбулівською українською гімназією, яку заснувала його родина 1917 р.
Біля Дмитра Соколовського згуртувалися свідомі українці – вчителі, випускники духовних семінарій та нижчих агрономічних шкіл, а також чи не всі провідники повіту часів Директорії, зокрема комісар повіту Максим Середа-Теліщенко; колишній український комендант Радомишля, пізніше командир повстанського відділу ім. Івана Мазепи Юліан Мордалевич, отаман Петро Філоненко, агрономи брати Кривоноси. Штаб повстанців очолив батько братів-отаманів Тимофій, якому на той час виповнилося 67 років. Його найменша дочка, гімназистка Олександра (майбутня отаманша Маруся) виконувала роль зв'язкової. Серед повстанців був і старший син Тимофія Соколовського – Степан. Будучи священиком, він благословляв козаків на боротьбу за свободу рідного краю. Соколовські мали надзвичайний авторитет серед українського населення східної Волині та Полісся...
Загинув Дмитро Соколовський 8 серпня 1919 р. в рідному селі від руки зрадника. То був час наступу українського війська на Київ. Звістка про смерть отамана миттєво розлетілася по Київщині. Ніхто не хотів вірити, що Дмитра Соколовського вже немає, адже щойно перед тим прийшла звістка про його перемогу під Макаровом над трьома більшовицькими полками, що були кинуті на придушення селянського повстання. Народ святкував перемогу. І раптом... Тіло отамана таємно поховали на кладовищі с. Корчівки. Отамана заступив брат Василь.
Місце вічного спочинку Дмитра Соколовського зберігалося в таємниці 90 літ – на ній не було ні хреста, ні горбика. І ось 17 жовтня 2010 р. на кладовищі с. Корчівка Черняхівського району Житомирської області урочисто відкрито ошатний пам'ятник.
У вшануваннях отамана взяли участь представники органів місцевої влади, герой України Левко Лук'яненко, борець за волю України Василь Овсієнко, відомі письменники, поети, делегації від козацьких організацій, історичного клубу «Холодний Яр», родина отаманів Соколовських. Освятив пам'ятник отець Василь (УПЦ КП). Вів меморіальний мітинг Роман Коваль.
Основні організаційні турботи лягли на плечі краєзнавця Якова Грищука, голову Пошукового загону Овруцького сільськогосподарського професійного училища № 35. Саме йому належить головна заслуга відкриття пам'ятників – родині Соколовських у Горбу леві 5 вересня і Дмитру Соколовському 17 жовтня в Корчівці.
Нарис Романа Коваля про Дмитра Соколовського можна прочитати у книзі «Багряні жнива Української революції» (Киів: Діокор, 2005).

На фото вгорі -Дмитро Соколовський(сидить)

На фото внизу - могила Дмитра Соколовського в с. Корчівка.