Вовк Андрій Миколайович (* 15 жовтня 1882, Демки — † 11 лютого 1969, Новий Ульм) — політичний і військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.Народився 15 жовтня 1882 року в селі Демки Черкаського повіту Київської губернії (нині село Драбівського району Черкаської області). Закінчив Костянтинівське військове училище у Києві, учасник Першої світової війни, капітан, командир піхотного батальйону на Румунському фронті. В 1917 році учасник українського руху в російській армії, делегат II Всеукраїнського військового з'їзду, організатор українізованих частин на Румунському фронті. Сформував і очолив український ударний батальйон, згодом — стрілецький полк, який виступив восени 1917 року проти більшовиків у місті Бердичів, отримав звання полковника Армії УНР.
За Української Держави — комендант Могилів-Подільського повіту. Під час повстання Директорії став командиром ударного загону, розгорнутого згодом у 5-ту стрілецку дивізію. У грудні 1919 року очолив 4-ту Київську дивізію Армії УНР, в 1919—1920 роках брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР. Від 6 грудня 1919 року до 5 травня 1920 року у складі групи Юрія Тютюнника його дивізія пройшла з боями понад 2 тисячі км по тилах денікінських військ і Червоної армії.
Після інтернування Армії УНР перебував у таборах у Каліші (нині Польща), отримав чин генерал-хорунжого. У 1921—1922 роках — військовий міністр в уряді УНР в екзилі у Польщі. З 1923 року — редактор журналу «Табор», в 1924 році став співзасновником товариства колишніх вояків Армії УНР, в 1925 році — першим головою Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві.
Після Другої світової війни жив у ФРН, у 1957—1961 роках — військовий міністр в уряді УНР в екзилі. Помер 11 лютого 1969 року. Похоронений в місті Новий Ульм.
