Оскі́лко Володи́мир Пантелеймо́нович (*1892, с. Городок Рівненського району — 19 червня 1926 року, там же) — військовий і громадський діяч часів УНР, отаман, генерал-хорунжий Армії УНР, командувач Північної групи військ Директорії, командувач Північно-Західного протибільшовицького фронту. Був одним iз керівників Української партії соціалістів-самостійників, за підтримки її членів організував невдалий переворот у Рівному.

Володимир Пантелеймонович Оскілко народився 1892 року в селі Городок, що під Рівним.
Закінчив гімназію, потім вчительську семінарію. За фахом — учитель. Працював народним учителем у селі Золоте поблизу Дубровиці, що на Рівненщині.
З 1914 р. служив у армії Царської Росії. За час Першої Світової війни зробив успішну кар'єру офіцера. Дослужився до чину підполковника царської армії.

Після лютневої революції 1917 р. був губернським комісаром Тимчасового уряду в Тулі. Наприкінці 1917 р. повернувся в Україну, на рідну Волинь, де активно включився в українізацію військових частин і здобув серед солдатів неабияку популярність. На початку 1918 року — був комісаром Центральної Ради у Рівненському повіті.

За гетьмана Павла Скоропадського — начальник охорони стратегічно важливого Коростенського залізничного вузла. У листопаді 1918 року — виступив організатором протигетьманського повстання на Волині.

У грудні 1918 року Оскілко стає полковником збройних сил УНР, а вже у січні 1919 року — генерал-хорунжим і командуючим Північної групи військ Директорії, загальна чисельність якої наближалася до 40 тисяч бійців. Північна група військ армії, на чолі 27-річного Володимира Оскілка, досить успішно діяла на Волині та Поліссі, стримуючи наступ більшовиків ("Поліське повстання" та поляків, залишаючись чи не найдисциплінованішим та найбоєздатнішим з'єднанням УНР. Саме на Волинь у квітні 1919 року відступили рештки сил Директорії, а тимчасовою столицею УНР стало Рівне.

В кінці квітня 1919 року Петлюра двічі наказував генерал-хорунжому виступити зі своїми військами на більшовицький фронт. Але обидва розпорядження головного отамана Оскілко проігнорував. Крім того, своїм наказом Петлюра усунув з посади начштаба північно-західного фронту генерала Агапієва. Однак Оскілко відмовився підкоритись і цьому розпорядженню. Це свідчило, що Володимир Оскілко остаточно перестав підкорятися центральному військовому командуванню.

28 квітня 1919 року Оскілко отримав черговий наказ головкомандувача, згідно з яким він мав передати своє військо іншому командиру — генералу Желіховському. 29 квітня 1919 — при підтримці Української Партії Соціалістів-Самостійників і Української Народно-Республіканської Партії здійснив спробу державного перевороту. Однодумцями отамана стали полковник Гемпель, керівник оскілківської контррозвідки Шапула і начальник штабу Північної групи генерал Агапієв. Учасники державного перевороту вимагали скликання Установчих Зборів та усунути Петлюру від керівництва військовими справами. Крім того, Оскілко надіслав своїх представників до Польщі з метою ведення мирних переговорів.

Були арештовані голова уряду Борис Мартос, більшість петлюрівських міністрів, генерал Желіховський. Однак, відразу заарештувати Петлюру не вдалося. Він перебував не в Рівному, а на залізничній станції Здолбунів. Його арешт Оскілко довірив великому загону кінної гвардії на чолі з отаманом Семеном Гризлом. Повстанці сподівались, що в Здолбунові ніхто не знає про заколот. Але, як тільки Семен Гризло наблизилися до станції, їх загін відразу ж оточили вірні Петлюрі підрозділи. Командир загону вирішив не приймати бою і повернувся до Рівного. Незабаром Оскілко повторив спробу заарештувати Петлюру, надіславши до Здолбунова один iз кращих своїх загонів на чолі з отаманом Білоусовим. Але їх знову спіткала невдача. Тим часом, Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців Євгена Коновальця, загони петлюрівської польової варти і один бронепотяг. На десяту годину ранку 30 квітня переворот Оскілка зазнав повної поразки.

Оскілку та деяким його соратникам вдалося втекти з Рівного. 12 травня отаман здався представникам польської влади. Деякий час Оскілко перебував у польському таборі для інтернованих. Згодом переїздить до Відня.

У 1921 році Володимир Оскілко повернувся до Рівного, де почав видавати газету «Дзвін» — орган Української Народної Партії(1923 — 1925).

19 червня 1926 року (менше як через місяць після вбивства Петлюри) був убитий професійним кілером в селі Городок під Рівним. Польські слідчі, які займалися розслідуванням, дійшли висновку, що Оскілка вбито більшовицьким агентом ЧК.

Існує також версія, що цей замах - справа членів Української військової організації, які не могли йому пробачити прислужництва польській владі, з якою Володимир Оскілко «лояльно співпрацював».

Похований в с.Хотинь Рівненського р-ну Рівненської обл.

Фото надані краєзнавцем з Рівного п.Миколою Федоришиним.