1 січня 1919 р. полк із подвійною назвою «Січових стрільців-Вільних козаків» – єдиний з такою назвою у складі армії УНР під командуванням отамана Р.І. Самокиша в результаті стрімкого наступу відновив удруге владу Директорії у місті. Він був сформований із галицьких вояків (перебували на території Олександрійського повіту Херсонської губернії, які з червня по жовтень 1918 р. із певних причин залишилися на Херсонщині) та катеринославських козаків.
Отримавши повідомлення про втрату міста Катеринослава (29–30 грудня), він негайно розпочав наступ з району станцій Долинської та Довгінцевої, під час якого до нього приєднався повстанський загін отамана Сакви з Верхньодніпровського повіту та Катеринославська сотня «Вільного козацтва» на чолі з І.С. Миколаєнком.
Вже 1 січня 1919 р. з боку робітничого району Чечелівка і станції Горяїнове вони за підтримки артилерії з маршу атакували махновсько-більшовицькі війська. За спогадами П.В. Василюка, який очолював політичний відділ штабу республіканських військ Катеринославщини, «козаки Самокиша за півгодини вичистили від ворогів Катеринослав».
Події 31 грудня – 1 січня 1918 р. газетою «Республіканець» було названо «Днем перемоги», а війська отаманів Самокиша та Сакви «геройськими». Журналісти вбачали великий символ в тому, що Катеринослав – «серце січової землі» врятував від ворога саме полк під назвою «Січових Стрільців» і підтримали пропозицію перейменувати місто на Січеслав, бо «годі вже ганьбити себе перед усім культурним світом, славлячи запеклого ворога українського народу царицю Катерину».
Напередодні похорону в газеті «Республіканець» з’явилися траурні повідомлення штабу республіканських військ, редакції газети, гуртка «Юнацька спілка», української гімназії, українського вчительського товариства.
В день похорону о 13-й годині траурна процесія вийшла зі штабу республіканських військ, який на той час містився в готелі «Асторія» (тепер пр. К. Маркса, 66) та рушила на Соборну площу. Біля міської управи була відправлена літія. Студентський оркестр і спілка духових музикантів грали «Похоронний марш». Було до 50 вінків від органів місцевого самоврядування, навчальних закладів, різноманітних установ, спілок і політичних партій. На вінку від Катеринославської філії Українського національного союзу було написано: «Слава лицарям, козакам, захисникам волі і землі Матері-України». О 15 годині дня процесія підійшла до Собору, в якому відбулося відспівування. Були задіяні архієрейський хор та український хор під орудою Д.М. Петровського.
У своїй промові, яка була надрукована в пресі, отаман республіканських військ А. Гулий-Гуленко сказав: «Мы у ваших свежих могил клянемся, что с этого пути, которым вы стремились добыть волю, свободу родной Украине, мы не свернём».
14 борців за УНР з почестями були поховані на цвинтарі в одну братську могилу, на якій було встановлено дерев’яний хрест. Прізвища лише двох з них відомі – сотник Лугін та сотник автопанцерного дивізіону Златоустов. Потім пролунав прощальний салют із рушниць і гармат.
Свідчення про ці події залишив Ігренєв, викладач Катеринославського університету: «Петлюровцы хоронили павших и стреляли в воздух».
Через декілька днів були створені комітет зі спорудження пам’ятника загиблим козакам і фонд допомоги родинам загиблих. Але швидкий наступ більшовицьких військ перешкодив цим задумам і пам’ятник на могилі січових стрільців так і не з’явився».
Тетяна Цимлякова, історик, старший науковий співробітник ДНІМ ім. Д.І. Яворницького
