 ПЕТЛЮРА (Хорольський) Олександр Васильович B9.08.1888-04.03.1951) - полковник Армії УНР. Рідний брат Головного Отамана УНР С. Петлюри. Народився у Полтаві. Закінчив 4-класну Полтавську духовну семінарію. З початком Першої світової війни був мобілізований однорічником до 34-го піхотного Сєвського полку. Служив у 436-й пішій дружині. Закінчив 3-тю Київську школу прапорщиків (липень 1915 p.), служив помічникомкурсового офіцера цієї школи. З 02.02.1916 р. — молодший офіцер 27-го запасного піхотного полку. З 06.04.1917 р. — 399-го піхотного Нікопольського полку. Останнє звання у російській армії — підпоручик. З 29.06.1917 р. — командир сотні 1-го Українського запасного козацького полку (згодом — полк ім. Дорошенка) військ Директорії. З 15.11.1917 р. — командир куреня Дорошенківського полку. 25.01.1918 р. виїхав до Шо- стки, де очолював таємну бойову повстанську організацію. 10.03.1918 р. офіційно демобілізувався з армії. 1702.1919 р. знову був мобілізований, перебував у резерві старшин штабу Дієвої армії УНР 3 20.03.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Правобережного фронту. З 01.04.1919 р. — полковник (за посадою) для доручень штабу Гуцульського Коша. З 20.05.1919 р. — старшина для зв'язку штабу Дієвої армії УНР у 16-му пішому загоні (згодом — 3-й дивізії, незабаром перейменованій у Залізну). 15.11.1919 р. був відряджений Головним Отаманом УНР за кордон. З січня 1920 р. — булавний старшина для доручень Головного Отамана УНР. З 14.05.1920 р. —командир Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР З 1923 р. жив на еміграції у Польщі. З 1928 р. під прізвищем Хорольський служив контрактовим офіцером польської армії у 1-му піхотному полку у Вільно. Останнє звання у польській армії — майор. Після вступу литовських військ до Вільно, у вересні 1939 p., був інтернований у Литві. У 1940 р. звільнений з полону за нез'ясованих обставин. У 1941—1944 pp. був редактором німецької газети, що виходила у Рівному. У 1944 р. виїхав до Західної Європи, у 1950 р. — до Канади. Помер та похований у Торонто.
ЛИПОВЕЦЬКИЙ (Хухлій-Липовецький)Іван Прохорович B4.03.1897-30.12.1975) - сотник Армії УНР (підполковник в еміграції). Народився у Рівному. Закінчив комерційне училище, навчався у Київському комерційному інституті. У 1916 р. був мобілізований до армії, служив у 83-й артилерійській бригаді. Згодом закінчив 4-ту Київську школу прапорщиків в 1917). Останнє звання у російській армії — прапорщик. З кінця 1919 р. служив у Корпусі Січових стрільців Дієвої армії УНР, був членом редколегії часопису «Український Стрілець». У 1920 р. — у 6-й Січовій дивізії Армії УНР, був керівником дивізійної друкарні та видавництва. З 1923 р. жив на еміграції у Варшаві. Закінчив Вищу комерційну школу, працював у польській Головній статистичній управі. Був членом редколегії часопису «На чужині». З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині. Видавав часописи «Наше Життя», «Юні Друзі», «Господарсько-Кооперативний Часопис» тощо. З 1952 р. жив на еміграції у Канаді (Торонто). У 1959—1970 pp. очолював Союз бувших вояків-українців у Канаді. Видавав часопис «Дороговказ». Помер та похований у Торонто.
 ОМЕЛЬЧЕНКО Тиміш Петрович (1895-06.09.1955) - підполковник Армії УНР. Народився у с. Вербки Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Тифліську чоловічу гімназію, Тифліське піхотне юнкерське училище (1915). Кілька місяців перебував на фронті Першої світової війни. Останнє звання у російській армії — підпоручик. Наприкінці 1915 р. потрапив до німецького полону. Перебував у таборі Найсе-Шлеськ у Німеччині, був одним із організаторів українського військового руху у цьому таборі. У травні 1917 р разом із гуртком офіцерів-українців прибув до українізованого табору Ганноверіш-Мюнден. З 12.02.1918 р. —ад'ютант зі стройової частини штабу 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії. З 01.03.1918 р. — командир 2-го куреня 7-го Синьожупанного полку військ Центральної Ради. З початку травня 1918 р. — у запасі. З 01.09.1918 р. — молодший старшина 32-го пішого Сумського полісу Армії Української Держави. З 27.11.1918 р. — начальник відділу штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 31.01.1919 р. — т. в. о. начальника штабу 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. З 11.03.1919 р. — в. о. начальника штабу Південно- Східної групи Дієвої армії УНР. З 22.06.1919 р. — помічник начальника військово-топографічної частини штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР. З 20.07.1919 р. — помічник начальника розвідчого відділу штабу Запорізької групи Дієвої армії УНР 06.12.1919 р. був інтернований польською владою. З лютого 1920 р. — молодший ад'ютант штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР 3 кінця квітня 1920 р. — приділений до української військової місії у Варшаві. З 10.08.1920 р. — на посаді молодшого старшини закордонного відділу Головного управління Генерального штабу УНР, з того ж часу — офіційний представник Головного Отамана УНР у Берліні. У 1937—1945 pp. очолював Українське національне об'єднання у Німеччині. У 1950 р. емігрував до Канади. Помер та похований у Торонто.
Савченко Олександр (18.11.1895, Куп"янськ - 20??,Канада) - сотник Армії УНР, артилерист.
Джерело: http://www.cdvr.org.ua/content/%D0%B2%D0%BE%D1%8F%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D0%B0 | 
