П`ятниця, 24.11.2017, 05:48
Вітаю Вас Гість | RSS

Каталог статей

Головна » Статті » 1914-1936 » Армії Української Народної Республіки і Української Держави

Мосендз Леонід

Леоні́д Ма́ркович Мо́сендз (* 2 жовтня 1897, Могилів-Подільський, Вінницька область,— † 14 жовтня 1948, Бльонау, Швейцарія) — український поет, прозаїк, есеїст, гуморист (спільно з Ю. Кленом — під псевдонімом Порфирій Горотак).

Народився у м. Могилеві-Подільському в родині державного урядовця. 1915 р. закінчив у Вінниці учительську семінарію.

Леонід Мосендз в 1917 році перебував як поручик царської армії в одному з сіл в Карпатах. Під час свого мешкання у М. Ломацького Мосендз почав читати "Кобзаря” Т.Г.Шевченка, "Історію України – Руси” М.Грушевського. Спочатку, він не тільки не сприймав себе українцем, М.Ломацький пише, "цей процес переходу з позицій "російського патріота” на позицію українського націоналіста тривав у нього довгий час і не без душевної боротьби…”
Вісімнадцятий рік Леонід Мосендз зустрічає вже у лавах армії УНР, в складі Наливайківського полку, 1-ої Запорізької Дивізії. Вчителював, знову повернувся до армії, в якій пробув до 20 листопада 1920 року, разом з якою був інтернований до Польщі.


 З польської Ченстохови у 1922 році переїхав до Чехословаччини, де 1923/24 p. закінчив гімназію і вступив на хіміко-технологічний факультет Української господарської академії в Подєбрадах. 1928 р. одержує тут диплом інженера-технолога й залишається в УГА асистентом.

У 1931 р. він захищає докторську дисертацію з проблем переробки нафти, працює в лабораторіях. У час пробудження Закарпаття Мосендз у 1937/38 p. викладає в Державній академії в Сваляві, а після окупації Закарпаття переїжджає до Братислави. У 1945 р. виїздить до Австрії. У м. Інсбруку Мосендз заприятелював з Ю. Кленом (О. Бургардтом), з яким разом 1947 р. видав (під спільним псевдонімом Порфирій Горотак) збірку пародійних віршів «Дияволічні параболи».

У 1946 р., тяжко хворий на сухоти, переїжджає до Швейцарії, де в м. Бльоне (Blonay) 1948 р. помирає, похований там же. Його спадщина багата: збірка «Зодіак» (1941), три поеми («Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945) і «Волинський рік» (1948)), три збірки новел і оповідань («Засів», «Людина покірна», «Відплата») і незавершений роман «Останній пророк» (посмертне видання 1960).

Автор фото Віталій Лісничий



Джерело: http://vkontakte.ru/photo15196081_167922702
Категорія: Армії Української Народної Республіки і Української Держави | Додав: andriy (28.08.2011)
Переглядів: 1346 | Коментарі: 2 | Теги: Швейцарія, Мосндз | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
1  
23 січня 1916 року Леонід став учителем. Й одразу отримав мобілізаційну повістку. Напевно, з гордістю взявся виконувати патріотичний обов’язок – захищати “царя і отєчєство”. Перебування в російській армії на Румунському фронті розбудили в ньому приховані раніше патріотичні почуття. Сам Л. Мосендз так писав про ці роки: «…до 1918 року я був російським (не малоросійським) патріотом»; «коли була перепись - всі написали, що вони малороси, лише я й один, що ми «русскіє». Був я російський патріот». Але: «…за 1 місяць з мпене був український націоналіст».
Після розвалу царської армії Л. Мосендз повертається до мирної праці, вчителює в невеликому тихому містечку над Бугом, а також бере активну участь у діяльності місцевого товариства «Просвіта».
Леонід Мосендз 4 вересня 1919 року урядом директорії УНР був мобілізований до Наддніпрянської армії, мужньо переносить з усіма вояками усі труднощі, що випали на її долю. Сам Мосендз так писав про цей період: «Під час служби в військах Наддніпрянської армії я не одержував ніяких коштів, подер власний одяг і взуття і, хворий на плямистий тиф, був евакуйований із 2 Сантранспорту 6 Запорізької дивізії 26 жовтня».
Майже місяць після цього поет, який з сім’єю в цей час знаходився в дуже поганому матеріальному становищі, вилежав удома, доки з 1 грудня 1919 року на повернувся до виконання своїх обов’язків у Гніванській школі, де викладав фізику та природознавство.

2  
Окрім Леоніда, в подружжя Мосендзів було ще двоє синів (молодший, надзвичайно здібний хлопчик, який самотужки навчився читати і писати, помер у шість років від менінгіту, і старший, який був вояком Армії УНР, помер від ран на руках у свого брата) та донька Валентина 1902 року народження.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Статистика