Вівторок, 21.11.2017, 14:04
Вітаю Вас Гість | RSS

Каталог статей

Головна » Статті » 1914-1936 » Армії Української Народної Республіки і Української Держави

Безручко Марко
Марко Данилович Безручко (*31 жовтня 1883 — †10 лютого 1944) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився в сучасному м. Токмак[1] на Запоріжжі. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1908). В 1914 закінчив Миколаївську військову академію в Петербурзі. На різних офіцерських посадах в російській армії воював і був пораненим в роки першої світової війни.

З 8 травня 1918 — помічник, а з 15 грудня 1918 начальник оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З 12 березня 1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади ім. Симона Петлюри Дієвої армії УНР. З 26 квітня 1919 — начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Євген Коновалець), член Стрілецької Ради. 7 грудня 1919 був інтернований польською владою. З січня 1920 — організатор, і з 8 лютого 1920 — командир 6-ї Січової дивізії Армії УНР що формувалася з інтернованих українських військових у фортеці в Брест-Литовську.

Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Марка Безручка і Олександра Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7 травня 1920 дивізія Безручка в авангарді польсько-українських військ зайняла Київ.

З серпня 1920 командував Середньою групою військ Армії УНР. Разом із начальником штабу 6-ї Січової дивізії полковником Всеволодом Змієнком очолював героїчну оборону міста Замостя 28 серпня — 2 вересня 1920 та вийшов переможцем тут у запеклих боях союзних польсько-українських військ (6-а січова стрілецька дивізія УНР і 31-й польський полк) проти першої кінної армії Будьонного.

Середня група військ під його проводом вела восени контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин.

5 жовтня 1920 йому присвоєно звання генерал-хорунжого.

Після виснажливих боїв, українські війська покинуті союзниками відступили 21 листопада 1920 року за ріку Збруч і були інтерновані Польщею. Перебував у таборі в Александрові Куявському та у Щипйорні під Калішем.

З 23 травня по 5 серпня 1921 року керував військовим міністерством уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. З 1927 р. був членом засекреченого 29 особового українського Генерального штабу міністра військових справ ДЦ УНР в екзилі генерала Володимира Сальського. Працював у Варшаві в польському військовому картографічному інституті. Був головою Українського клубу. З листопада 1940 року, після смерті генерала В. Сальського, зайняв його пост міністра екзильного уряду. В 1931-35 роках — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Був редактором та видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державу».

Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині».

Марко Безручко похований у православній частині міського цвинтаря «Воля» у Варшаві поруч із могилою свого друга генерала Всеволода Змієнка. Тут же поховано коло сотні видатних полководців та державних діячів УНР.

 

Категорія: Армії Української Народної Республіки і Української Держави | Додав: andriy (16.12.2010)
Переглядів: 1067 | Коментарі: 2 | Теги: безручко, Польща, варшава, фото (photo), Могила | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
1  
У Маріуполі на Донеччині живе онучатий племінник Безручка Анатолій Васильович безручко - щирий прихильник славного діда. Він організував за власний кошт і за спонсорські гроші кілька науковий міжнародних конференцій, присвячених Марку Безручку. Випустив навіть збірку наукових праць щодо діда. Якщо треба іконтакти, поділюсь

2  
Буду дуже вдячний! smile
aam2007(_)ukr.net

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Статистика